А ви колись співали на уроках історії?

Я от історію в школі пам’ятаю так: дати, параграфи, перекази, чиїсь походи, чиїсь реформи, і головне – не переплутати, хто на кого напав і в якому столітті. Історію потрібно було не зрозуміти, а пережити.

І тому найменше я очікувала здивуватися саме історії. У мене в голові вже була намальована картинка, як усе буде 🙂

Далі стався розрив шаблону, як зараз кажуть. Я ж ішла на нудну лекцію про Тюдорів, які народилися тоді-то, померли тоді-то і все в такому ж дусі, а тут учитель відзначився, і урок покотився зовсім не в бік моїх очікувань. Я сиділа, знімала, але весь час стримувала себе, щоб теж не вставити свої 5 копійок :), настільки все було цікаво. Урок нагадав мені інтерактивний театр, знаєте, там, де глядач сам стає учасником вистави і навіть впливає на сюжет.

Так от, учитель, як досвідчений актор, розгорнув перед студентами сімейну сагу з весіллями, психологічний трилер з екшеном і навіть драму зі стратами. Генріх VIII зі своїми 6 дружинами та ожирінням став ближчим за сусіда по дому. Студенти підстрибували на стільцях від нетерпіння дізнатися, а що ж було далі, ділилися своєю думкою, звісно, часом помилялися. А в якийсь момент вони ще й заспівали! Це взагалі був окремий культурний шок жінки 47 років із радянської школи.

Можете самі подивитися, я прикріпила під статтею лише кілька відео, але вже з них зрозуміло, як усе відбувалося.

А зараз розповім, чому я раптом опинилася на уроці історії. Є у нас прекрасна, смілива, відкрита і дуже юна студентка 7 класу, яка перший рік у школі, я про неї розповідала в нашому розділі Історії Успіху (посилання, почитайте), наш вундеркінд. От саме до неї я й приїхала і пішла на уроки.

Взагалі всі мої поїздки до школи – не для галочки, типу приїхала, привіталася, зняла пару відео і поїхала з відчуттям виконаного обов’язку. Я розумію, як важливо для батьків розуміти, що відбувається з їхньою дитиною, чи всім вона задоволена, як справляється в школі, як тримається в класі, як реагує на вчителів, як почувається серед інших студентів. Я говорю зі студентом, хаусперентом, тьютором, з’ясовую, наскільки дитина вже своя в цьому середовищі чи поки тільки звикає.

А якщо ще дати батькам можливість хоч одним оком побачити це нове життя своєї дитини в школі, у бордингу, на уроці, це для них окремий кайф 🙂.

Плюс у таких візитах є ще одна важлива річ: ми можемо помітити те, чого не видно у звичайному листуванні: ми бачимо студента в його реальному шкільному середовищі, можемо помітити найдрібніші тривожні сигнали.

Не з кожною школою таке можливо організувати, це правда, але коли виходить – це неймовірно цінно для батьків та й для самого студента теж. У сім’ї залишається не просто звіт на папері, залишається жива, справжня, шалена і дуже особиста пам’ять.

Як вам, сподобалося? Хочете замовити у нас таку послугу?