У нас щороку багато маленьких студентів, і їх стає дедалі більше. Чому так відбувається, я не знаю. Можливо, це моє величезне бажання реалізувати свій материнський інстинкт. Усі маленькі студенти дивовижні, і на цій сторінці ви знайдете історії не про одну таку дитину, але зараз я хочу розповісти про Вероніку.

У неї не просто хороші оцінки, а найвищі. Я ще ніколи не отримувала майже щодня повідомлення про зароблені поінти з різних предметів практично по жодному студенту. Вона найкраща в класі з математики, з французької мови, з історії, з природничих наук, справді найсильніша. Учителі дають їй додаткові завдання, бо програма 7 класу у Британії для неї занадто легка, і Вероніка все розв’язує миттєво та ще й рветься допомагати іншим.

Для батьків стало справжнім відкриттям те, що Вероніці, яка, як їм здавалося, має лише вчитися, раптом по-справжньому сподобався футбол. Вона не просто записалася, а реально вчиться грати й отримує від цього величезне задоволення, у неї і тут усе виходить. Плюс Вероніка дуже артистична, і ми дуже сподіваємося, що наступного року вона отримає головну роль у шкільному мюзиклі.

Але найбільше мене вразив один випадок – цього року вона їхала в таксі до бордингової школи, машина пробила шину на трасі, був зимовий вечір, стемніло. Поки вони чекали допомогу, яка мала приїхати й поміняти колесо, Вероніка писала мені в WhatsApp і лише жартувала, що їй не холодно й не страшно. Так, вона, 12-річна дівчинка, заспокоювала мене, бо я вже була готова зірватися й їхати її рятувати.

Вероніка вражає не лише академічними результатами та своєю різнобічністю, а й силою духу та почуттям гумору. Я справді щаслива бути її опікуном, упевнена, що на неї чекає неймовірне майбутнє, і дуже радісно бути частиною цього шляху.